Сосницького літературно-меморіального му

У гості до українського Мікеланджело

Осінь цього року видалася тиха, спокійна, золота. Саме такої погожої днини ми, члени літературної студії «Пролісок» Макошинської ЗОШ І-ІІІступенів, відвідали музей Олександра Довженка.

Привітно зустріла нас Сосницька земля. Ось і обійстя Довженків. На зеленому моріжку, обгородженому тином, стоїть пам‘ятник «Юному господарю». Зустрічає гостей Сашко, вилитий у бронзі. Таким шістнадцятирічним юнаком вийшов він з отчої оселі у широкий незвіданий світ…

Відчинена хвіртка, ніби запрошує: «Заходьте, люди добрі, не минайте нашої господи!» Ось і батьківська хата, праматір людського пристанища, клуня, криниця з журавлем, погребня. Екскурсовод розповідає, що жив

Довженко під девізом: «Люди! Життя таке коротке, поспішайте робити добро». І все це від мами, лагідний спів якої засіяв у його душі любов до людей, природи, всього живого. Довженко - письменник вміло використовував найдивовижніший скарб — слово — так, що воно, образно відтворюючи життя, приносило людям відчуття радості і краси. А ще Олександр Петрович — видатний діяч кіномистецтва. Переконалися у цьому і ми, переглянувши німий кінофільм Довженка «Ягідка кохання».

Про свої враження записали у книзі відвідувачів : «150 років минуло з того часу, коли сонячного осіннього дня народився геніальний син України, кінорежисер, письменник, художник, дипломат, учитель. У музеї кожна річ зберігає його подих і тепло долонь. І в тиші цих кімнат нам здалося, що ми відчули, які думки переповнювали його, і зрозуміли, що у маленькій хаті народився і виріс великий мислитель України ХХ століття. Низький уклін цій оселі і цій колисці».

Ми прощаємося з Довженком і віримо, що пройдуть роки, а він вічно стоятиме — бронзовий — у віках і мрійливо вдивлятиметься у золотаві соняшники і колосисті ниви, у синє волошкове поле і мальовничі луки, у свою незайману красуню Десну.

Літгуртківці